«Юнона и Авось» – радянський пропагандос

Нещодавно натрапив у блозі Тетяни Микитенко на відео про те, як продюсер Фалеса «відкривав світ любові» неповнолітній Ані Лорак, і раптом згадав рок-оперу «Юнона й Авось».

Там йде мова про те, як…

І тут вирішив наново перечитати в російських джерелах подробиці про цю рок-оперу. На диво, інформація, на яку натрапив, виглядала зовсім інакше, ніж враження, яке отримав від багаторазового прослуховування опери у юнацтві, в далекі 80-ті роки 20 сторіччя. Через вітруваті словоформи, деякі елементи сюжету сьогодні трактують інакше. Щоб це помітити, потрібно ретельно переслухати першоджерело, та й не один раз.

Тепер я по іншому трактую сюжет цієї рок-опери. Ось яким чином.

Камергер граф Микола Петрович Рєзанов не знаходить собі місця після смерті дружини. У пошуках нового сенсу життя, вирішує поринути у дипломатичну авантюру, щоб встановити торговельні зв’язки з Каліфорнією. На двох кораблях «Юнона» та «Авось» вирушає у далеку подорож.

З рядків пісні моряків «Наша вера верней расчета, нас вывозит „Авось“» дізнаємося, що ймовірно грошей і часу на підготовку проєкту було замало. Серед членів команди виявилась велика кількість пияк. Пияцтво й сьогодні залишається національним видом спорту радянських людей, та у громадський свідомості живе як зухвала шляхетність та підтвердження міцності здоров’я. У своєму щоденнику Рязанов пише, що безпробудне пияцтво дійшло до того, що він не впевнений, що зможе повернути кораблі з командою назад, в Санкт-Петербург.

Та й навіщо зайві розрахунки, якщо «наша вера» це «наше все». Жити навмання це начебто не так вже й погано. Наприклад, Гагарін пролетів навколо землі, та ще й повернувся «на авось». На жаль з Чорнобилем вийшло гірше, ну це так, «хохли розгребуть». Чомусь під Москвою таку АЕС не побудували, мабуть, іноді розрахунок застосовували. Просуваємось по сюжету рок-опери далі.

Комендант Сан-Франциско Хосе Дарио Аргуельо влаштовує джентльменам вдачі почесну зустріч. На цій зустрічі, під час проведення бала, сорокарічний граф «потанцював» 15 річну доньку Коменданта, а потім десь в кущах «я тебя посвящаю в любовь». З монологу самого графа бачимо, що він й сам не у захваті від свого вчинку. Але що робити, справа вже зроблена.

Батьки постраждалої 15 річної Кончіти повели її на сповідь і дізналися про вчинок шляхетного графа. Після цього, наречений Кончити Федерико викликає на дуель кривдника своєї нареченої, але той вимовляє «я покажу тебе, щенок…».

Але що робити, коли 15 річна дитина вирішила, що це і є справжнє кохання. За традицією тих часів, якщо дівчину позбавили цноти, то її повинно видати заміж, хоч і за кривдника. Федерико бачить, що його улюблена Кончита втратила розум і дійсно добровільно хоче йти за графом під вінець. Після цього, він принижується і просить графа, щоб той не покидав його кохану, бо вона вже не уявляє собі життя без Миколи.

«Венчается раб божий Николай с Кончитою рабою Божьей» — пишу по пам’яті, деякі фрагменти пам’ятаю дотепер.

Про які дипломатичні стосунки вже може йти мова. Зрозуміло, що решта, що вижили після пияцтва та розбою змушені повертатись до Росії. Але Рєзанов не хоче брати з собою дружину під приводом того, що це ризиковано й обіцяє повернутись. Вірш «С любимыми не расставайтесь», хоч і напідпитку тут вже не «катит». Мала співає: «Я буду тебе парусом в дороге!», але даремно. Уявіть, як би сприйняв Санкт-Петербурзький вищий світ 15 річну дружину графа, та ще й католичку. Я не впевнений, що з розпростертими обіймами. Ну це таке, не будемо надалі фантазувати.

Хай там як, але дівчина просиділа біля вікна в очікуванні законного чоловіка майже 30 років. Ах, як романтично, хтось каже. А яка пісня звучить в кінці опери «Алилуйя возлюбленной паре». Що ви кажете, це серйозно? Сорокарічний дядько «вдув» 15 річній дівчині, яка за декілька днів втратила розум, а потім просиділа 30 років під вікном підтримуючи полум’я свічки. Це здоровий глузд? Це любов і романтика?

Але як виглядає при цьому граф. Справжній мачо. Всі жінки слухачки опери завмирають коли Рєанов співає «Ты меня на рассвете разбудишь».

«Ось так ми вас трахали ще 200 років назад» — розмірковує сучасний радянський слухач, тому «можєм повторіть». Ми православні, ми руські, «наша вера сильнее расчета, нас вывозит Авось». Навмання «Крим наш», навмання Чорнобиль, навмання решта, що вийшло. А що не вийшло, то вже винні гейропа, бандерівці, та весь світ, що став проти.

Я багато років дивувався, чому спектакль «Ленкому» такий популярний, якщо він не може порівнятись з оригіналом, що вийшов на платівці. Це рок-опера, а в опері повинні співати. Який вокаліст з Караченцева або з Дмитра Пєвцова? Послухайте оригінал, там дійсно співають. До речі, Жанну Рождественську з донькою Ольгою давно забули, викреслили з титрів, але під фонограму їх голосів «співають» інші актори. Оце по радянському. Тому я вбачаю, що рок-опера є звичайним породженням «совка», коли за основу береться щось талановите, але між строк, у свідомість слухачів малопомітно прописуються норми, які у цивілізованому світі не вважаються чеснотами.

«Нас мало, нас адски мало,
А самое страшное, что мы врозь,
Но из всех притонов, из всех кошмаров
Мы возвращаемся на „Авось“.
Вместо флейты подымем флягу,
Чтобы смелее жилось, чтобы смелее жилось,
Под Российским небесным флагом
И девизом „Авось“, и девизом „Авось“.»

Надзвичайно сучасно…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *