Як в Радянському Союзі виховували дітей і батьків

Сьогодні я бавився зі своєю собакою чіхуа-хуа, і вона перебуваючи у захваті гри, трохи заричала. Я автоматично відреагував і прочитав уривок казки Чуковського «Тараканіщє». «Не кричи и не рычи, Мы и сами усачи, Можем мы и сами Шевелить усами!» І тут щось пройшло скрізь мене і я згадав ще декілька строк з цього вірша.

Корній Чуковський говорить устами Таргана:

«Принесите-ка мне, звери, ваших детушек,
Я сегодня их за ужином скушаю!»

І продовження:

«Да и какая же мать
Согласится отдать
Своего дорогого ребёнка —
Медвежонка, волчонка, слонёнка, —
Чтоб ненасытное чучело
Бедную крошку замучило!
Плачут они, убиваются,
С малышами навеки прощаются.»

Ви розумієте?! Незважаючи на те, що «Да и какая же мать
Согласится отдать…», батьки все одно «навеки прощаются» і
готуються віддати своїх дітей.

Дітям у підсвідомість закладається. Що вони не є найвищою цінністю своїх батьків. Природно може скластися ситуація, коли батьки їх зрадять. Діти повинні бути готовими до такого перебігу подій. Напрошується висновок. Якщо батьки можуть зрадити дітей, тоді діти мають право зраджувати батьків. В цю мить народжується Павлік Морозов. В цю мить у підсвідомість дітей закладається норма, що коли вони виростуть і самі стануть батьками, їх діти також повинні слухати цю казку. А коли діти будуть себе погано поводитись, можна буде сказати, що за погану поведінку, батьки здадуть їх до будинку безпритульних дітей або у колонію малолітніх злочинців. Психологічне підґрунтя вже закладено. Я особисто був свідком, коли дитину за погану поведінку лякали «детским домом». Мені здається, що казку «Тараканіщє» не можна читати дітям, бо там прихована отрута. Чи не так?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *